Коли все навколо ірраціональне

Дуже тяжко говорити про якісь хороші моменти - коли живеш у війні. Коли кукуха уїхала. Коли все навколо ірраціональне.

Я людина яка дуже багато рефлексує. Дуже багато думає і пропускає через себе все.

Я постійно думаю. Аналізую.

Розмовляю сама з собою (не в голос, don’t worry)

Один момент хороший все таки помітила - за останні 1,5 року я перестала бути раціональною. Перестала бути правильною і зваженою.

Я не знаю, що буде завтра і тому абсолютно не боюся жити тут і сьогодні.

Наприклад, раніше - я переживала, якщо, а раптом я запишу пісню з такими словами. Чи таким відео, чи напишу такий текст. 

А потім.. 

як це буває завжди..
Щось змінеться. Я стану іншою. І актуальне - стане не актуальним. А важливе стане - рутиною.
І я так парилася. Так переживала.

Їздила у Індію, розібратися із законами Всесвіту 5 років назад.

(Доречі, людини який організовував той ретріт вже не має в живих).

Про що хотіла сказати - про хороше.

Мені здається хороше в тому, що життя таке цінне під час війни. Так змінилися пріорітети, що у свої 35 років, мені стало зовсім все рівно, хто що подумає. Я роблю все тут і зараз і не полірую як це робила раніше. Не підлаштовуюся. Не викручую себе. А роблю все так як хочу я, бо я не знаю, що буде завтра.

Війна все підсилює.

І нас підсилила.

Інколи коли говорю з іноземцями, ловлю себе на думці, що вони більш розслабленні. Життя помірне. У нас не так. У нас кожен день як серія кіно.

Тому треба сьогодні робити так як хочеться.

Просто як хочеться і взагалі не має значення, що думають інші.

**Під «робити що хочеться» я маю на увазі творчі проекти і якісь свої фішечки.

Тримаємося.